Біг по колу. Невезуча

Фото з відкритого джерела.

Подруга поїхала, Ганна злодійкувато озирнулася по сторонах, нікого не побачила, відкрила флакон і понюхала шампунь. Пахло весною. Капнула трохи на долоню і лизнула.

– Краще б Настя одеколон який-ніякої задарувала, – шевельнулась в голові думка. Ганна сплюнула кілька разів, хотіла вже викинути непотрібний подарунок, але потім передумала.

Защепнула кришку і сунула шампунь в кишеню:

– Голову помию. А то вже і не пам’ятаю, коли останній раз милася.

Від цих думок давно немите тіло засвербело, засвербіло так, що довелося кинути пакети і спробувати почухати між лопатками.

– Ма, – крикнула матері, входячи в будинок, і скидаючи на ходу мокрі наскрізь чоботи. – Почеши спинку. Свербить нестерпно.

Зняла куртку, підняла светр.

– Ма, почеши.

Стара жінка вийшла з кухні і почала ласкаво погладжувати спину дочки.

– Чеши, – заверещала Ганна. – Чухай.

Відштовхнула мати і почесалась спиною об косяк дверей. Терлась з люттю.

– Свербить, розумієш?

– Іди, помойся, а то вже тхнеш, – прокричала мати.

– Та не кричи ти, я не глуха. Піду. Суп зварю і піду.

– Я сама зварю. Іди, поки не передумала, – також голосно відповіла мати, взяла пакети і потягла волоком на кухню.

Ганна не стала відкладати купання. Взяла шампунь, старе затерте рушник і пішла у ванну. Відчинила двері й зазирнула всередину. Похмурий світло пробивалося крізь маленьке брудне, затягнута павутиною віконце. Лампочка давно перегоріла, тому доводилося задовольнятися тим, що є.

Таргани зграєю порскнули в різні сторони. Колись Ганна любила ніжитися у ванні. Це було давно, в тій самій щасливого життя у власній квартирі в невеликому містечку на березі моря. У неї там була ідеальна чистота. Ванна сяяла в світлі симпатичного світильника, точно посміхалася. Тут же ванна була брудною. Помити її все руки не доходили. Довелося митися під душем. А так хотілося полежати в ароматній воді, як це було колись. Різні гелі, шампуні, пінки допомагали господині бути чистою і пахучою.

Намилила голову подарованим шампунем. Він виявився досить хорошої якості. Чорна вода потекла з голови.

Милася довго. Скребла тіло нігтями, залишаючи на шкірі червоні борозни.

– Анюта. Давай спинку потру, – запропонувала мати, прочинивши двері. – Я ось і мочалку принесла.

– Потри. Тільки три добре, – погодилася дочка.

Мати намагалася. Терла спину, руки, живіт, ноги. При цьому примовляла, як у дитинстві:

– Буде моя донечка чиста. Моя красуня. Моя розумниця. Давай шийку потремо, вушка помиємо.

Спільними зусиллями відмили Анну. Мати принесла простиральце, давню, маленьку, з дитинства. Загорнула в неї улюблене чадо.

– Анюта, йди в кімнату. Сохни. Я суп доварю і покличу тебе обідати. – сказала з посмішкою і абсолютно нормальним голосом.

Ганна поцілувала мати в зморшкувату щоку і, наспівуючи, пішла в свою кімнату. У ці короткі миті вона відчула себе маленькою щасливою дівчинкою, у якої все життя попереду. Порилася в шухляді столу, знайшла там поржавіли і тупі щипці. Сіла на ліжко і постаралася зістригти нігті на ногах. Нігті хоч і розм’якшилися, але зрізати не хотіли. Жінка була наполегливою і впоралася зі складною роботою.

Витягла ступні над підлогою і помилувалася своїми ногами. Вони були прямими, з красивими круглими колінами. Чоловіки завжди звертали увагу на її стрункі ніжки.

Посміхнулася сама собі. Дістала з того ж ящика столу круглу пудренницу. Відкрила її і подивилася в маленьке дзеркальце. Якщо з ногами все було чудово, то з обличчям було набагато гірше. Воно здалося Ганні чужим. Ніби хтось незнайомий і страшний виглянув на неї із задзеркалля.

– Тьху, ну і пика у тебе, Анюта. Дивитися гидко, – сказала вголос, зачинила коробочку і кинула її назад у ящик.

Мати покликала обідати. Чинно поїли. Обійшлося без сварок і скандалів. Суп вийшов неймовірно смачним.

– Ма, як ти вариш, що у тебе супчик завжди такий смачний? – запитала, доїдаючи картопельку з дна тарілки.

– Коли варю, заважаю. Спочатку вправо, потім вліво. Ось суп і виходить смачненький, – відповіла стара мати і сумно посміхнулася. Вона багато разів намагалася навчити дочку готувати, але далі яєчні справа так і не пішла. Готувати Аннушка не вміла від слова зовсім. Будь-яка їжа, яку вона бралася приготувати, годилася тільки собакам. Та й то не завжди їли. Ніс орудували.

– Ма, що ти скажеш, якщо я сьогодні прибирання зроблю в будинку? – запитала, сито мружачись, Анюта.

– Допоможу, чим зможу. Давно пора трохи мотлох розгребти, – зраділа бабуся.

Мати знала, що все це бажання чистоти і порядку ненадовго. Буквально через годину воно випарується і все залишиться в стадії ще більшого розгрому. Але в глибині душі сподівалася, що саме сьогодні донька зробить крок в іншу, нормальну людське життя. Адже з самого ранку все почало складатися дуже навіть добре. Аннушка сходила в магазин, повернулася швидко і з продуктами. Скупалася. За столом не заводилася і не орала по чому даремно. Материне серце калатало. Дочка почала нормальне життя.

Повільно пересуваючись по кухні, стара мати зібрала й поставила на стіл всю брудний посуд, якої набралося дуже багато. Засохлі запліснявілі тарілки перебували в самих несподіваних місцях, куди їх ховала доньку, щоб не мити посуд.

Поки мати гриміла тарілками і каструлями на кухні, Ганна включила ноутбук і знайшла концерт Стаса Михайлова. Під звуки пісень будь-якого артиста приступила до збирання. Старим розпатланим віником замела в своїй спальні і в залі. Вимела з усіх кутів гору цукеркових папірців, порожніх пластикових пляшок, брудних шкарпеток і прокладок. Склала все в великий пакет і виставила на веранду.

Прибирання просувалася швидко. Сьогодні був її день. З ранку пивком освежилась. А до вечора. А до вечора що-небудь прийде в голову цікаве. Протерла підлоги, витерла пил. Заглянула на кухню. На сушарці стояли блискучі тарілки. Столи насухо витерті. Матері не було. Видно, втомилася і пішла відпочивати.

Ганна підійшла до сушарці і перебрала тарілки. Всі вони були різні. Не було і парочки з однаковими малюнками. Жінка розчаровано зітхнула. За таке мотлох і п’ятдесят грамів не наллють. Красиву дорогий посуд вона вже давно винесла з дому. Мати навіть не помітила пропажі. Чи помітила, та промовчала?

Анна відкрила кухонний шафа. Заглянула в нього, для чого довелося стати на коліна. На нижній полиці, в самій глибині, в кутку, помітила якусь коробку. Дістала, відкрила і задоволено вигукнула:

– Єс. Єс, єс.

Невеликий електричний чайник красиво поблискував при світлі зимового сонця. Витягла його. Підставка та інструкція лежали там же в коробці. Перевіряти не стала. У будь-який момент могла вийти зі своєї кімнати мати і затіяти скандал. Завжди вона так: скандалить із-за всякої нісенітниці. Краще б раділа, що її дівчинці є, на що похмелитися. Голова болить.

Вимкнула ноутбук, поклала в пакет знахідку, накинула на плечі все ту ж куртку брата і швиденько вийшла з кімнати. Одягла старі материни калоші і мало не бігом вирушила до знайомої самогонниць, яка завжди брала у Ганни речі, викрадені з будинку. Грошей не давала, а ось пійло наливала щедрою рукою.

Настрій скакнуло вгору. Сейчааас, сейчаас. – співала душа. Хотілося пити вдосталь, зовсім не так, як учора на посиденьках у Настьони. Пити до повного забуття. До нестями. Щоб не бачити й не чути нічого в цій неприкаянной життя. Забутися і стати, нарешті, щасливою.

Біг по колу тривав.